|
Життю не встигнути за нами. Іще оркестр гуде в ушах, – а перехожі з прапорами з маніфестації спішать. Ще пряники у місцевкомі з двох до дев’ятої дають, іще трамвай не дався втомі і не свою верстає путь. Іще печуть, збивають, шкварять, заварюють китайський чай, та морщиться дитячий шарик, життя свого відчувши край. А зірку управдом здіймає (вживемо прозаїчних слів) і до Травневих свят ховає, а може, до Жовтневих днів.
|