|
Вдалині від гомону міського луг нічний, курінь над озерцем. Що тут особливого такого – навіть не позначиш олівцем! Та курінь той на сторінці свято почина рядок – з усіх рядків, мов Колумба корабель, верстату рівний він найперших друкарів. Луг дріма, затінений хмарками, куреня не видно з-за узлісь, та поміж імлистими світами ніби просвіт ось уже пробивсь. Є такі у нас північні зорі, є неквапні ранки, просто страх, та історія – на кругозорі, і поезія – її сестра. Дощик знов. Сінце не підсушилось... Та уже зарухались хмарки́, сцена, сцена світова відкрилась – і розкрились роки і віки.
|