|
Де знайти такі степи й мочари, – надвечірній свіжий вітер згус, на Чугуїв вирушають хмари, і спішить за ними автобус. Ось уже він – тільки кулька ртуті, ще співає, хоч уже і зник. На шосе рипучу ліру крутить древній лірник, тихий мандрівник. Хитрі очі лірницькі навіки плівка риб’яча сховала, а тому він про божого гугнявить чоловіка, і до інших байдуже йому. Він рипить, і тільки світлоокий автобус – єдиний нам здогад, що минуло вже сім сотень років, сім століть вже відійшли назад. Певне, ті хитрують так і досі, хто на сонце глянуть не зумів. Та як дивно на одній дорозі бачить зустріч, сутич двох віків.
|