|
Пам’яті Махновського Торф заливає. Темно вночі. Начебто стало нас менше в ключі. Ірій без краю, паводі плач. Де ж наш найголосніший сурмач? Тут він водив свій срібний загін, тут він гримів, тут замовкнув він. Верби в воді – мов срібний пором, Грає вода журавлиним пером, повна вода несе його вниз, кожний струмок розбухає від сліз, кожний струмок прощається з ним... Що ж, товариство, далі летім!
|