|
Це все Росія називалось: степи, болото, сон дібров. І в ніч сліпу циганський галас, і свічі в тисячах церков, і духмяна парча з мощами, і двір острога, і лабаз, і непривітливі міщани, і їхній побут без прикрас, і крик півнів, виття собаче, журлива осені пора, коли чиновник їде з дачі і від зими не жде добра, коли кондитерський калачик скрипить на чотирьох вітрах... І все таким міцним здавалось і виставленим на парад, як чепурних будинків зали, як вістря і орли оград. А час минав... Ви стали з тими, хто всім чуттям своїм відчув, як в тиші цій гучний, незримий прийдешній день грозою був. І до присутніх місць з околиць він дув, поки в огнях заграв над воронням, над сірим полем мятежний захід уставав. І опівночі дув над краєм, над неспокійним краю сном, і дув над царським горностаєм, і над купця густим бобром. І тим ваш труд для нас прекрасний, що в кожній з ваших книг тремтів той дрож, сейсмографам неясний, що світ потряс за десять днів.
|