|
Лист кленовий тулиться, вереснем блукає, по блакитній вулиці, по шляхах трамвая. Мчить аероплаником високо над містом, над фасадом з пряником в дусі модерністськім. Прямо мчить і скривлює, і на небосхилі в’ється над покрівлею, в конструктивнім стилі, і понад майданами, над асфальтом лине, де завжди застанемо ми автомашини. Потім він на фраки ліг лордів із фанери в сяйві світла факелів в свято піонера. В південь золотистими, в північ голубими Кремль покритий листями, мов пухнатим димом. Листя в’ються, сіючись, площами дзвінкими, Олександр Сергійович весь покритий ними – ніжною порошею. І куди їх гонить? Ношею хорошою просяться в долоні. Гоняться і котяться, ніби сипле зорі гвинт, черпнувши лопаттю далечі прозорі.
|