|
Одгула за хмарами темная пора, з трійками, з гітарами по пічних дворах. Потайна гостиниця, з коридором вглиб, де на вас накинеться ніж із-під поли. Там трюмо плямистеє в низьких номерах, там дзвенять намистами, там кричать «ураї» Груня всіх однаково привіта гостей, пишна квітка лакова із-під струн цвіте. І хустина ситцева одліта з плеча. Там з самоубивцями розмовля свіча. Пишуть вони ніччю, що не варто жить, що любить їм нічого, нікого винить. В них обличчя жмакані, смерть в очах вузьких, і циганки злякані обминають їх, і на всіх накинеться лисий половий... А тепер – в гостиниці штаб польовий. По чавунних східцях агроном спішить, найспілішим місяцем ЦЧО пашить, квітами і оводом дише стиглий день. По прямому проводу із Москвою йде ділова розмова тут. Уродило скрізь! Степ стрекоче коником з-під швидких коліс, мотоцикл із кошиком, груша на рулі. «Будуть добрі грошики урожай на хліб!» Виспів колос лаковий і тремтить над ним, скрізь в степу однаково – ледь рожевий дим.
|