|
Сосна або стріла – в глибінь далеку кореня, в гранчастий грунт ввійшла, по пагінки застромлена. Горілим мох пропах, димок, немов розписаний, на тундру ген потяг, укриту наче списами. Стирчали всюди й скрізь... Картина неймовірна. Чи це гарпун? Чи кість? Чи деревце покривлене? А він і тут трубив – міцний, залізний, грамотний, – поміж могил ходив, де збереглися мамонти. До кам’яних підніж проходив повз невидані знаряддя, тут раніш століттями розкидані. Не стежкою ішов, – без ніжності і ревності дивився: що на схов лишилося від древності. Це перед ним вона, країна, рівно слалася, його прадавнина нітрохи не торкалася. І пара ловких дуг, з’єднавшись міцно в жмут тугий, захоплювала дух, пустивши в річку райдуги. Ось він і йшов такий додому, не на вилазку, під порохом муки в фабричних вікнах Кіровська.
|