IСічневий день, та по дворах протало... Шлях – мов сіра вага, а хмар тендітних світла гра нагадує мені багато. Така ж бо ніжність в небесах, неначе в димних хороводах на надчуттєвих терезах схитнулось долею природи. І забалакає вода, й гойднеться раптом на антені шпак з гілочкою для гнізда, і заструмлять по небу тіні, і знову станеш молодий, без шапки ти збіжиш із ганку. А все вчинив це дим тонкий – пародія зорі-веснянки. IIЛетючий попіл – січня сніг – покрив майдан, камінні житла, спішать сніжинки срібляні на битву темені і світла. У кочівних стовпах зими жаровні стрілочниць заклякли. Автомобілі лиш з пітьми шугають фарами, що зблякли. І голос радіомембран крізь крижані рої, крізь думи, крізь промінь, внесений в буран, співа: «Ми світ новий збудуєм».
|