|
Як непомітно час мина – і січень вже не за горами. Начальник станції з вікна крізь бляклі дивиться герані. Якийсь гуркоче паротяг, і дим пливе у даль прозору, і на засніжених візках голоблі підняті угору. На кукурудзі сніг лежить, і паморозь на дачах білих. Якийсь кавалерист промчить на схід по шпалах зледенілих. Теплушки сонні мчать крізь дим, і паротяг повітря крає. Румун в буфеті крижанім од віспи чорної вмирає. Він матері сказав своїй, що врятувать його не пізно, і місяць у вокзал німий врочисто дивиться і грізно. Сліпець частівки шепотить, і «яблучко» співає ліра. Начальник станції лежить в землі, край власної квартири. Як і раніш, зорить з вікна гераней бляклих ряд забутий... Як непомітно час мине, – уже не за горами лютий!
|