1Хмари ніби марево, тінь легка. Жовта баня в хмарах і ріка. Над рікою чорний монумент, – в нього мовби жорно мозок мне. Бродить осінь сіра між колон. Чорна тут порфіра, чорний трон. В бронзовій колоні мідний спис. Чорну він в долоні кулю стис. І на чорній кулі чорний хрест. Прапори дихнули. І оркестр. Цар здіймає брови – здивувавсь: натовп стоголовий чом зібравсь? ...Погляди всіх линуть догори, східці, і драбини, й прапори... 2Над рікою чорний монумент, – в нього мовби жорно мозок мне. Стерто час уміло, і якраз фески налетіли на Кавказ, чи гадав колись-то – в ніч одну ворог на сріблястому Дону, і над старшим сином в головах – комісари в синім і трава, і над внуком царським молодим не значок гусарський, – сизий дим. 3Стягу аж додолу, мов зоря. Стягнуто кодоли вкруг царя, шию обкрутили, не дихнуть, у бронзові жили ломи б’ють. Блиснув на ту пору царський гнів, голову ліворуч цар одвів, та глуху розправу розпізнав, голову направо він поклав. Зазвучав, мов голос, на дротах ідола лихого люте «ах», повторяють парки, з ними храм, мідного монарха мідний храп, дощ стіка краплинами роси. В далеч хмари линуть – паруси.
|