|
Г.В.Шелейховському Я знаю, це тяжка відрада, а не легкого щастя мить, – сочисті грона винограду рукою впертою чавить. Мовчить вино. Спливають роки в похмурім погребі, як дим, аж поки міць в густім сиропі заграє жаром золотим. Виноторговці – балакливі, од них п’яніє голова. А я, письменник терпеливий, як музику, таю слова. Я научився їх звучання, мов скарб, ховати у льохах. Чим витриваліше мовчання, тим річ дивніша на устах.
|