IНам любий спілий голос жниць і хлопців слів, що лине з ранку, та що журніше, що ніжніш дерев, що їх торкнув рубанок! І свіжих дощок ніжить слух повільний звук, як струни в леті, і ліс, і сніг, і соків дух з колод, розрізаних в наметі. Ночей минулих холодніш палають срібнорунні ночі, і жар од коней все міцніш, і від снігів, і від робочих. Повітря гусне, лиш дихни, – і зорі сиплються навколо. Лапаті, падають вони на шапку, на башлик, на ковнір, І на морозі любо биться об рукавицю рукавиці. Злотавий пломінь кожушиний хитає хуга у бору. Ось пилка гостра неупинно уже вгризається в кору. І взик. І дзвязк. І враз від сна з волоссям тону срібла й міді, як п’яна, почина сосна чіплятись за своїх сусідів. А ти бентежний. Тут і там в Дер-флюта1 метушній конторі тобі горить одна мета – високе посивіле море. Твоя душа, як вітер вранці, в каютах і в купе вона. Життя ж дерев на ’дній ділянці – зоря в льоду і тишина. IIНам любий журний голос жниць, що ніжить слух, немов сопілка. Та що журніше, що ніжніш дерев, що їх торкнула пилка! Смичок, що ріже і пече, луна в лісах несе далеко. Він ранить скрипку гаряче, і запливає кров’ю дека. А ти летиш лісистим яром з кур’єрським далечінь догнать. Ти скрипку витягнеш з футляра, і скрипка почина співать. І в вогкуватій тиші просік, в прольоті площ, де сон іде, сухеє дерево попросить немов пощади у людей. А вітер, що в порубках тоне, твій інструмент назве на ти, йому у відповідь простогне з кущів глухої темноти.
1 Колишнє російсько-німецьке товариство повітряних сполучень.
|