Та де вже Рим – то лютий вбогий, все сіре, як не повернись, і чорно-сірі всі дороги вздовж поліклінік і крамниць. Та де вже Рим – сум вище норми, буденних втрат розумний хід. Звичайної занепад форми і розпад часу в плині літ. Та де вже Рим! В почтову скриньку так, час від часу зазирнеш, все гостя ждеш хоч на хвилинку, чи то листів живущих ждеш. Та де вже Рим – все не сидиться, бурчиш – погода не така. Нема ночов, щоб утопиться, повіситись – жаль мотузка. Та де вже Рим! А все ж є віра: спливе з водою все мутне, мине навальна хвиля сіра й тобі твій маячок моргне.
|