|
У Кельні дзвони й жовта черепиця, а рицарі на схід спішать, на схід. Де коні на припоні – військо метушиться. Прокопотіло, гей! – лиш курява услід. До Києва ж із степу лізуть хмари. Все ближче... Краків вже впаде от-от. Блискучозбройні воїни Тамари ідуть у гори ген до льодових висот. І сван царицю славить. І, промовен, мудрець спішить до неї. А в садку весь аналой поета списків повен, де про Тамару в кожному рядку. Аравія, Китай – тайносказання. Герої, врешті, стрінуться ізнов. Та тисяча шістсот добірних строф – лише коротке свідчення кохання.
|