|
Коли цвіте нікотиана! І ніби світить із туману, Мов зірка, що упала десь Від тайної жаги в безсиллі. Відтоді світ стає увесь Покірним незбагненній силі. Якщо удвох ви там самі І поряд заясніли очі, Вогнем палаючи вві тьмі, Немов зірковий відсвіт ночі. Нам голос милий зазвучить, Як в тиші струмина́ дзюрчить Спокус чарі́вного фонтану, Тікайте геть від вабних чар, В душі розпалять бо пожар, Коли цвіте нікотиана! Коли цвіте нікотиана, Все, все наповнює омана. Вкрай небеспечна тиш нічна, Якщо шторм роковий чекає, Коли підступно хвиля зла Глуху мовчанку зберігає. Ось-ось нахлине звуків рій, Думки стріпнуться, наче птиці, І спалахнуть у млі нічній Пригадувань ясні зірниці. Немовби невідомий друг, Розгорне сторінки навкруг Давно забутого роману... Якщо ж нам спокій дорогий, То не чіпайте квіт нічний, Коли цвіте нікотиана!
|