|
Коли цвіте нікотіана, Немовби світить із туману Зоря, що кане в забутті, Бліда у потаємнім шалі, І все довкруж стає тоді Покірне владі цій зухвалій. І якщо ви тоді удвох, І біля вас палають очі, Вливаючи вогонь знемог, Як образ зоряної ночі, І голос милий вам звучить, Немов у тиші дзюркотить Потік чарівного фонтану, Тікайте геть від ніжних чар, А то розпалиться пожар, Коли цвіте нікотіана. Коли цвіте нікотіана, Все, все обсновує омана, І небезпечний ночі штиль, Як зле затишшя-невтручання, Коли ота підступність хвиль Тримає гробове мовчання. Ось-ось нахлине звуків рій, І думка схватиться, мов птиця, І запалає в млі чудній Минулих споминів зірниця. Немовби невідомий друг Розгорне сторінки навкруг Давно забутого роману, – Якщо вам спокій дорогий, То не торкайте квіт лихий, Коли цвіте нікотіана.
|