|
Коли цвіте нікотіана, Неначе світить із туману Яскрава зірка чарівна, Бліда у пристрасті таємній, Здається, підкори́ть вона Усе на світі владі темній. І ви, якщо удвох тоді, І сяють поряд з вами очі, Як втаємничені вогні, Як зоряної привид ночі, І голос любий поряд чути, Кохання сповнений отрути, Він – найчарівніша омана... То поспішайте геть від чар, Вони сильніш з усіх примар, Коли цвіте нікотіана! Коли цвіте нікотіана, Все обіч сповнене обману, Таке затишшя рокове... В нім зріє наче божевілля, Де береже підступна хвиля Своє мовчання гробове. Ось, ось нахлине звуків рій І стрепенеться думка птахом, Засяє в темряві отій, Де спогад йде таємним шляхом, Неначе приятель раптово Сторінки перегорне знову Давно забутого роману, – О, якщо прагнете споко́ю То не торкайтесь їх рукою, Коли цвіте нікотіана...
|