Чому з любов’ю ти молилась, Що як святиню берегла, З тим чорна заздрість не змирилась І на поталу віддала. Юрба ввійшла, юрба вломилась У ніжну душу, мов у дім, І почуттів ти застидилась, Як таємниць, відкритих всім. Якби душі незримі крила, Шоб непомітно із грудей Вона над натовпом злетіла І врятувалась від людей!
|