|
Пошли їм, господи, відраду, Хто в добу душну та суху, Неначе старець мимо саду, Бреде по спеклому шляху. Хто зазирає попід тинком На буйну зелень деревин, З їх недоступливим сутінком, – Любує з розкоші долин. Не про їх долю невмолиму Зріс райський затишок-краса; Не про їх долю пасмом диму Струмець водотриску звиса. Схов мармуровий дарма з листу Їх зори вабить-приверта; Хоча б росиночку перлисту – Скропити раз смажні уста. Пошли їм, господи, відраду, Хто, вік свій тягши жизнь лиху, Неначе старець мимо саду, Бреду по спеклому шляху.
|