|
Пошли, господь, свою відраду Тому, хто в літню спеку й жар, Немов жебрак повз грати саду, Бреде в шинок чи на базар. Хто з жалем дивиться на воду, Долаючи спекотний брук, На недосяжну прохолоду Розкішних і зелених лук. Та не для нього встала арка Дерев, що тягнуться у вись. І не для нього, наче хмарка, Фонтан, розсипавшись, повис. Блакитний грот, мов із туману, В саду даремно бовванить, Бо ні йому, ані фонтану Нещасного не заманить. Даруй же, господи, відраду Тому, хто просить співчуття, І, мов жебрак повз грати саду, Бреде бруківкою життя.
|