Поглянь на буйство неозоре, Як в льодохід на бистрині У всеохоплююче море Пливуть уламки крижані. Під сонцем сяючи сліпуче, Чи під покровом темноти, Крижини тануть неминуче І мчать до спільної мети. Всі разом – і малі, й великі, Зробившись краплями води, Усі – байдужі і безликі – Зіллються з морем назавжди. О думки нашої омана, Людське зарозуміле Я, Чи це не доля довгождана, Чи не така мета твоя?
|