|
Я очі знав, – о, що за очі! Бог знає, як любив я їх! Від чарів пристрасної ночі Я відірватися не міг. Той незбагненний погляд долі, Життя оголював до дна, І горе чулося доволі, І пристрасті вся глибина! Сумний, поглиблений – як вдома, В тіні він вій її густій, Так, ніби насолоди втома, Страждання чи фатальних мрій. І в дивовижні миті славні З ним не чекав мене сюрприз: Зустрітися без хвилюванння І милуватися без сліз.
|