Не плоть, а дух розбестився в наш вік, Оскільки відчайдушно він нудьгує... До світла з тіні рветься чоловік, Та, досягнувши, ремствує й бунтує. В безвір’ї не схиляючи колін, Щодня нестерпне терпить він і зносить... І визнає свою загибель він, І прагне віри... та її не просить... Не скаже він, у долі неземній Постукавши до райського подвір’я: «Впусти мене! – Я вірю, боже мій! Допоможи позбутися безвір’я!..»
|