|
Я знаю в пра́осені пору, Таку коротку і ясну. Повітря чисте, день прозорий, І вечір зве в далечину. Де серп гуляв і падало колосся, Усюди простір, пусто на стерні. Лиш павутиння, мов тонке волосся, Блищить на марній борозні. Не чути птиць, повітря захололо, Далеко ще до перших сніжних хуртовин, Блакить прозора й тепла ллється з височин На стомлене і тихе поле.
|