|
Є в осені первинній, вересневій Години дивовижної пори: Дні – гожі, чисті, наче кришталеві, І світлі, тихі вечори... Де – серп віджнивував, де – падав колос, Порожній простір скрізь... Хоч, від стерні – Тоненький павутиння волос Блищить на свіжій борозні. Повітря – вільне. Спів птахів – вщухає, Але, ще – ген!.. – та, до дощів зворотна мить, І ллється осяйна з небес блакить На поле, що – відпочиває...
|