|
Буває в осені печальній Короткий спалах дивної пори – Весь день стоїть, немов криштальний, І сонцесяйні вечори... Де гострий серп гуляв і падав колос, Порожній простір мріє вдалині. Лиш павутини білий волос Виблискує на борозні. В повітрі пусто, спів пташок не лине, Та перша віхола не скоро налетить – І ллється чиста, незахмарена блакить На поле, що тепер спочине...
|