|
Є в ясності осінніх вечорів Урочиста краса і безгоміння, Зловіщий блиск, червоний тон кущів, Листків пожовклих легке шелестіння. Прозорими туманами блакить Вже сиротливо землю сповиває. Передчуванням близьких бур на мить Рвучкий, холодний вітер пробігає. Безсилля втому ллє. Воно само – Та лагідна усмішка зав’ядання, Яку в живих істотах ми звемо Красою соромливою страждання.
|