|
Неда́рма сердиться Зима, Її пора минає – В вікно вже стукає Весна І з двору проганяє. Заметушилося усе, Зиму́ йти вимагає – І жайворонки в небесах Вже щебет починають. Іще клопочеться Зима І на весну буркоче. Сильніше гомонить Весна І в очі їй регоче... Роздратувалась відьма зла, – Схопила снігу трохи, Втікаючи, ним замела Малій Весні дороги. Весна-краса у цім снігу, Не розгубилась, вмилась, Лиш стала краща на виду, Зимі не покорилась.
|