|
Приніс, мабуть, нещастя Листочок польовий: Його вважали мертвим, А він прийшов живий. Живий, у добрій славі, Порадуйся, сім’я! Чужі стоять навколо. – Дружина ж де моя? – Вона чекала довго, Та без кінця ж війна. За друга вийшла заміж, Живе із ним вона. – Так де ж він? З ним би треба Поговорить мені. – Відповідають люди: – Загинув на війні. Дружина з того горя Вже не могла тужить. Тепер вона в лікарні Без пам’яті лежить. В бійця нестало сили, Мов загубив слова, Він шепотом питає: – Дочка моя жива? Сказать не сміють люди, Юрба стоїть німа. – На школу бомба впала – Дочки також нема. О, краще б ти не їздив, Ішов би знову в бій! Та він ще раз питає: – Живий хоч хлопчик мій? – Твій син живий, здоровий, Чекав тебе один. – І обнялися в горі, Як браття, – батько й син. Немов брати по зброї, Мов друзі у журбі. – Не плач, – кричить хлопчина, – Не велено тобі! А сам схилив голівку До батька на плече. – Візьми мене з собою, -- Шепоче гаряче. – Візьму, візьму, мій синку, Ходім, малий, ходім, На фронт, де я воюю, В наш полк, в наш рідний дім.
|