|
Коли ти світанком Летиш на роботу, Свого із землі Пізнають по польоту. По крилах знайомих, По зірці чи звуку Шофер пізнає, Підіймаючи руку. Колгоспниця вийде В широкеє поле, Погляне, промовить; – Лети, наш соколе. Із ворогом бийся, Між тучі і грому, Живий і здоровий Вертайся додому... Уздрівши на крилах Проміннячка зірки, Трилітній Микола Біжить на задвірки. Між соняхів видна Голівка чубата, Махають До тебе Малі рученята. Вітає тебе В далині голубій, Він також тебе Посилає на бій. А там, над рікою, Де хвиль позолота, Тебе вже побачила Рідна піхота. Обличчя у втомі Стають молодими, Якби ти вслухався, То чув би між ними: – Ти бачиш в ліску Ворогів навісних, Ти нам поможи Підібратись до них. Їх бий до загину, Скеровуй кермо, Їм зайву хвилину Життя не дамо. Спасибі, наш друже, За поміч в бою, Спасибі, наш рідний, За працю твою... І, вже розвернувшись, Летиш ти додому, Машина в роботі Не зна перевтоми. І знов під тобою Все рідне навколо, І мружить очиці Від сонця Микола. Кричить на городі: – Ой бабо, ой мамо, Біжіть подивіться, Той самий, той самий!
|