|
Отцю і матері поклін, Привіт гарячий свій Вам п’ятий шле, найменший син По пошті польовій. Я жив, здоров. Ну, що ж писать? Ось довелось мені Вітчизну рідну захищать У грізній цій війні. Як ще не знав важких атак, Не чув, що за бої, Усе здавалось, я – хлоп’як У батьківській сім’ї. Завжди вважала, мамо, ти, Що на гіркий кінець На фронт підуть усі брати, А я ще – горобець. Тепер би бачить горобця Тобі і всій рідні, В якого доброго бійця Він виріс на війні. Його обмив походів піт. В дощі, в пилу, в піску Він мов родився знов на світ По іншому зразку. Не знав хлопчина в грізний рік, Як спати по ночах: Підспід шинеля і під бік, Вона ж – і в головах. Не знав в дорозі фронтовій, Як трапиться біда – Найкращий для бійця напій – З калюжиці вода. Не знав таких буденних справ В житті фронтовика, Що найсмачніша поміж страв – Борщик із котьолка. Іще одне пізнати рад Був молодий боєць, – Що махорковий самосад – Найкращий тютюнець. Похід суворий на війні, В тривозі кожен час. Та їжа є, і сни міцні, І дух завзятий в нас. І хлопці тут один в один, Скажу вам під кінець, Що п’ятий ваш, найменший син, – Обстріляний боєць. Я під вогнем ходити звик, А вчора у бою Попрацював мій вірний штик Як треба, не втаю... Хоч не люблю хвалитись я, Скажу не в дивину: Не оганьблю своє ім’я І вашу сивину. Простіть за літери криві, Бо ніч була важка, Бо лист писав я у траві На спині у дружка.
|