|
Шлю привіт тобі, мамо, Той, що знаєш сама, Той гарячий, той самий, Той, що й слова нема! Мамо, вір же на слово На сердечне моє, Я жива, я здорова, Як була – так і є. Та чи інша, не знаю, Часто згадую вас; Я оце спочиваю. На листівку є час. І затихла землянка, Тільки чути мені, Як броньовані танки Десь гудуть вдалині. Столик в медиків, вата Та бинти ще на нім – Ось і вся, як сказати, І приймальна, і дім. А на грубці є чайник, – На добу в ньому чай, Все обжите й звичайне І – живи, не скучай. Ні, послухай спочатку, Що зі мною бува, Це слова не дівчатка, Це від друга слова. Все роблю я до діла, Хоч бої без числа, Я зміцніла, змужніла, Навіть ще підросла. І працюю так само, А бувала й без сил. Перший ранений, мамо, Мені воду носив. Я зітхнути боюся, Хоч і важко мені, Я ж бо лікар, матусю, І при тім – на війні. А коли перев’язку Чи бинти я кладу – Тут і ласка, і казка, І помовка в ходу. Все, що треба, не шкода, Вже тримайсь до кінця. А яка ж нагорода – Стрінуть потім бійця! Злікував свою руку, Повертається в бій І ховає розлуку У душі молодій. І рукою він знову Руку тисне – і в путь. І спасибі промовить, Що повік не забуть. І заплакать боюся, Хоч і важко мені. Я ж бо лікар, матусю, І при тім – на війні. А які ж, мамо, люди, Наче рідна сім’я, Хай же згадкою буде Їм хоч ласка твоя...
|