|
На хуторі Загір’я Росли ми з юних літ, У зелені подвір’я Прослалось до воріт. По грядках – мак і цвіти, І сонях золотів, На південь – саду віти: П’ять яблунь – п’ять сортів. На хуторі Загір’я, Як свідчить давнина, Ліси, поля і взгір’я Всі мали імена. На Білій гірці сонце Гуляло між промінь, На Жовтій – ледь в сторонці Ялинок темна тінь. Де небо з голубами, Там поля цвіт буя, Ми – Поле під дубами – Дали йому ім’я. Свій двір, своя держава, І бідна нива ця Лежала зліва й справа До першого копця. Де чисте яснозір’я, Широка даль землі, На хуторі Загір’я Зростали ми, малі. Вп’ятьох одній корові Зривали лободу, І гіллячки плодові Ми стерегли в саду. У клуні хліб сушили, Щоб не було нужди, По борозні ходили Поважно, як діди. Ми, хуторяни-діти, У мріях без кінця Ділили сад, і квіти, І поле на їдця. І суперечку вміли Вести із ранніх пір – Кому які наділи, Кому де ставить двір. І все по чесній мірці Ділилося вповні, Щоб не тобі задвірці, Мені ж сухі одмірці, І щоб на Білій гірці, І щоб на Жовтій гірці Жили ми нарівні. Двори з дворами – рядом, В них батькові сини, І поділились садом По яблуні вони. Ділили корівчину, І на п’ятьох – поріг, І свитку-сірячину, І з хомутом батіг. Ділили все у мирі Лопату, плуг, покіс, І на п’ятьох – чотири Обіддя від коліс... Дитинство – сміх з журбою! О вигадко проста! Десятою травою Наділ мій зароста. І де межа біліла, Шукать її дарма, Бо зникла гірка Біла Та й Жовтої нема. Там колоски пшениці Зелено-наливні; Всі хуторські границі Покрили в наші дні. На хутір свій Загір’я Я, в батька другий син, На те старе подвір’я Приїхав сам один. А де ж ви, милі братця, Отецька рідна кров? Якби іще зібраться В старій хатині знов. Злетіться, мов із казки, Я радий бачить вас, І пастухи, й підпаски, Всі нашої закваски. Так ні! Тепер не час. Щоб лиш робити вміли – Є клопоту в рідні: Великі всім наділи У рідній стороні. Лягла і зліва й справа Земля у всі кінці, Свій край, своя держава – Служіте, молодці! З обов’язку й по праву, Коли настане час, На смерть, на бій, на славу За край – свою державу – Ставайте кожен з вас! На хутір свій Загір’я, У батька другий син, Я на старе подвір’я Прийшов, стою один. Стою в зеленім житі, Де був, як острівець, Глухий, чудний на світі Наш хутір-хутірець. Пішло далеке літо, Немов весняний грім, Рясним дощем прибито, Землею в полі вкрито, І димним цвітом жито Цвіте на місці тім...
|