|
Це вам, з ким я корів стеріг, Вогні палив біля доріг, І гнізда драти мав я хист, Курив не раз вільховий лист, – Якщо колись кому із вас Нагода трапиться на час В Загір’ї бути – то це я, Така допитливість моя, Старі стежини сіл і нив За всіх вас гостем обходив. Піду в поля – хлібів стіна, Шумить житами далина, По груди гречка і вівси, З трави не витягнеш коси. Земля в цвітінні, де б не Йти, Народ – добріш, світліш – хати. У сінокосі тоне край, Лиш гармоніста тут подай! Як вечір – танці весняні, І журно, братці, тут мені, В своїх місцях, і в цих полях, Без вас гуляти у гостях. Чекав я друзів з далини, А що, як з’їдуться вони Зі всіх кінців, країв, столиць, З військових кораблів, з границь! Як сядем ми в сім’ю одну І за вином пошлем в чайну. І вип’єм щиро ми й не раз, Без зайвих спірок та образ, І не чванливо буде нам Віддати шану орденам. Далеко друзі молоді, Усі на службах, у труді І поодинці, без сім’ї, Заїздите в свої краї. Бо наша юнь, життя усе По всім краю труди несе, І в цих місцях, як в давній час, Бувати нікому із нас... І в цій отецькій стороні Не спиться ночами мені. Бо зорі літні над чолом, Цвіркоче стежка цвіркуном, І пахнуть липи на горбі, Годинник тікає собі, Ллє місяць промені ясні, А за стіною, як ві сні, Як в те дитинство молоде Рахунки листю сад веде, Рахунки давні і прості, – Все ті, і все ж таки не ті... Хай вслід за мною кожен з вас Тут проведе свій добрий час, Відчує тих пісень луну, Як я, зустріне ніч одну. Тут і йому, як і мені, Заб’ється серце в тишині. Він думу вивірить свою Про юність в рідному краю, Про милі дні і давнину, Про наших діток і війну, Про всі дороги немалі, Про славу рідної землі.
|