|
За тисячу верст Від отецького дому Враз вітер повіє Знайомо-знайомо... За тисячу верст Від порога у хаті Запахне дорога У житі, у м’яті; В гнучкім верболозі, В закуренім листі, Де пар серед поля Й отави росисті; Картоплею в цвіті, І льоном в соку, І теплим зерном На колгоспнім току. І сіном, і дахом Старого сараю... За тисячу верст Від отецького краю... За тисячу верст, Де дніпровські долини, Там сонце ласкаве Серпневої днини. Пливуть павутини В жнива на зорі, Стоять горобини У кожнім дворі. Хриплять молоді Когутки біля ганку, Дощі грибові Випадають ізранку. Пісні трактористів Дзвенять біля гаю, Готують весілля До дня урожаю. Жнива відійшли, Гомінкі та багаті, І віники в’яже Данило у хаті. Лозинку в лозинку Кладе він на бік. Півдня провозиться, А париться – рік! Привіт мій синовній Далекому краю. Поклін мій, Даниле, Тобі посилаю. І всім дідусям Богатирської вдачі Поклін мій – на літа, Щасливі й гарячі. Живіте, красуйтесь, Усім вам бажаю, – Від цього врожаю, До того врожаю. Поклін дивакам, Що жартують в народі, Любителям пісні При всякій нагоді. Любителям випить, На свята – не в горі, Усім перекажчикам Славних історій... Привіт землякам І майстрам урожаю, В них слава велика В столиці лунає. Поклін одноліткам Від хати до хати, – Дівчатам, хлоп’ятам, Заміжнім, жонатим. Поклін мій лісам, І долинам, і водам, Місцям незабутнім, Бо звідти я родом, Де квітли берези Під спів солов’я, Де вперше проходила Юність моя... Ой земле моя, Визнаю і приймаю: Є інші краї, Крім отецького краю. Для мене той край На рівнині твоїй Не гірше, не краще, А тільки він мій. І шуми узлісся, Де птиці і води, Й простеньке, й привітне Обличчя природи. І стежки, де в полі Босоніж ходив, Із вітром чабанським Один серед нив; Від діда казки, І співанки гарячі, І все, що я бачив У літа дитячі, – Я в спогаді все Бережу, пам’ятаю, За тисячу верст Від отецького краю. За тисячу верст Від отецького краю Я всі мої думи Йому повіряю. Поклін йому шлю І пісень моїх лет, Загор ївський хлопець, Радянський поет.
|