|
Понад лазнею, мов хмара, Клубочиться сива пара, Низько стелиться навкруг. Пахнуть з лазні, з жару білі, Каменюки розпашілі, Пахнуть віником у милі Дерева й зелений луг. Лазня витоплена жарко. Піддавай, води не жалко! Річка близько, воду грій, Парся, лісу не жалій! Наточив собі водиці, Ліг Данило на полиці, Дід бере собі снаги – В стелю – дубом дві ноги. В теслярів важка робота, Тож попаритись охота. Двічі в рік, сказать до речі, Лазив дід було до печі. На снігу, серед двора, Обливався із відра. Але ж малася в Данила Богатирська дужа сила. Оповість про це він сам, Скільки він кряжів охоче Обрубав і обтесав. А було б ще більше діло, Якби змолоду Данило Мився в лазні, скільки міг! Він би вищим був на зрості, Гнув би двері на помості, Ледь ступивши на поріг. От які ми є здорові, В діда, каже, сила є, В приповідці, в жарт, в слові Славу лазні воздає. Якщо хочеш ти, щоб тіло В парі добре пропотіло, Щоб і сила не здавала, Щоб робота легко йшла, Слабота не приставала, щ об бджола не зайняла, Щоб дружина не кляла, Щоб розмова з добрим словом Ще й з усмішкою була, – Парся віником дубовим, Піт втираючи з чола. Люди, партеся доволі, Завтра – свято буде в полі. Хоч земля сама зчорна, – Любить чистого вона. Понад лазнею, мов хмара, Клубочиться сива пара. І зелена, і рясна, У смолі шумить сосна, Пахне попелом, ріллею, Молоком парним Весна.
|