|
Три літа хлопець все ходив, Любив, як уві сні, Для неї він гармонь купив, Для неї грав пісні. Для неї грав, і нею снив, І слухав солов’я, Він троє літ її любив, А одружився – я. І як то є, до свайби дня Зібралися тоді: Старі й малі – моя рідня І друзі молоді. Всі п’ють напої медові. Гульня – до пізніх зір. Три п’ятитонки й легкові Заїхали у двір. І враз затихнув шум і дзвін, Майнула тінь в вікні, В широкі двері – входить він З гармонню на ремні. Гармонь поставив край вікна, До нас зайшовши в дім, І я налив тоді вина Йому й гостям усім. І чарку він підняв свою, Весільний стіл притих. Сказав: – Я першу чарку п’ю За наших молодих... Пішли знов танці і пісні. В тривозі ж я сиджу. Він просить: – Ще налий мені. – Не варто, – я кажу, – Спішить не треба, між людьми Себе міцніш тримай. А краще ти баян візьми, що-небудь нам заграй. Заграв, та як! І ноги всім Занили на танок, В широкім колі гомінкім, Барвистім, як вінок. Забулись – чарка, і їда, І все, що на столі, До нього всі, – і молода До нього в тім числі. І проявляє хлопець хист, І полечку снує. Мов, гляньте, з мене гармоніст Нічого, як не є... Стомились пари молоді, Баян же не стиха. І гості дивляться тоді На мене – жениха. Набилось друзів і рідні, І свайбі не кінець, І вже не можна тут мені Не вийти на танець. «Ну, що ж?» подумав я. Іду. Усім віддав поклін, Поправив пояс на ходу І дрібно взяв розгін. І вже гуде важкий поміст, – Зійшлися нарівні: Він гармоніст, я танцюрист, – Весілля в стороні. – Давай, давай! Жарку нема! – І кличу на гопак. І сам танцюю жартома, Немов між іншим, так. А сам, хоч випивши-таки, Веду собі своє. Дзвенить посуда і чарки, Народ в долоні б’є. А він шпаркіш дає, жене, Поміст курить пилком, Його прихвалюють, мене, «Усі ж – обох разом. І всі один – і ті, і ті – Наш визначають хист, Що гармоніст на висоті, На рівні танцюрист. З обличчя втерши чесний піт, У колі я стою. Дає він руку на привіт, А я йому свою. А що минуло, не біда В товариша мого. Вгощає двох нас молода, А любить одного.
|