|
В свято любо-мило Підгуляв Данило. В свято є причина Випить, – ясне діло. Благородно, чинно Йшов собі Данило. Хоч хильнув хмільного, – Він же не пияк, – Ображать нікого Не хотів ніяк. Навіть навпаки, – Лиш сумні думки, Що ніхто в образу Не лайне ні разу. Випив – мало бід. Хай гуляє дід! Краще б вслід гукали Всі, хто діда знав: – Ось що з дідом стало, Ось як загуляв! Він такій нагоді Був би дуже рад, Доповідь в народі Розпочав би влад. – Вірно, це негоже, – І зітхне лукаво, – А вже й випить, може, Я не маю права. Я не маю права, Щоб не йшла неслава. Вже тому – поскільки, Людям не на сміх, Викохав – і тільки – П’ять синів своїх. І всього я маю, – В книжечку завів, – Тисячу і двісті Вісім трудоднів. Випив, що ж за диво? Спочивай на славу. – Ні, чекай, можливо, Я не маю права?.. Слова ж – ні від кого. Дід трудився вік. Випив, що ж такого? – Сивий чоловік. «То ж бо і немило», Думає Данило. – Щоб вас поносило, – Гомонить Данило. Дід тесляр-трудивець. Зроду не лінивець, Починає пісню! «В островах мисливець... В островах мисливець Цілий день гуляє, Він те полювання Гірко проклинає»... Та ніхто не гонить, Пісні не боронить. І йому з досади Ті слова нудні. «Дай-бо краще сяду, Правда, а чи ні? Накажу я сину: – Подавай машину, Мчи на всім ходу – Пішки не піду. Не піду – і тільки, Хоч язик всихай, А тому – поскільки Славний дід – і край: – Що ж ти сів, Даниле, Може, занеміг? Проведемо, милий, В хату на поріг. Сам піде Данило, Сам він має ноги, І ніяка сила Не зіб’є з дороги. У дворі Данило. Стоп. Кінець путі. Далі – не під силу, Східці, бач, круті. І тоді із хати Вибігли сини, П’яного поспати Повели вони. Вклали тихо й гоже, А йому не спиться. І ніяк не може Дід угомониться. Груди він стискає, Мов гармонь, руками І перебирає По стіні ногами. А стара сміється. За живіт береться: – Ах ти, незугарний, П’єш горілку-мед. Підірвав ти марно Свій авторитет... В свято любо-мило Підгуляв Данило.
|