|
Він з нею сидить я ж від болю німію, Повисла гармонь на тугім ремені. Я грати, на жаль, на гармоні не вмію, Тому-то і заздрісно й сумно мені. Він з нею танцює – і добра з них пара, На плечах долоні і очі в півсні, А я у цій справі тюхтій і нездара, І пробувать навіть не варто мені. Куди мені діть свої ноги і руки, Ніяк не сховати у серці жалю, Пройдуся, постою чи зблідну від муки Та знову цигарку собі запалю. Сказати б, що я непригодний до діла, Сказати б, невдахою числився я. Та слава моя до Москви долетіла, І праця усюди відома моя. Нехай я не вартий нічого у танці, А він тут пошану давно заслужив, Та стали б у полі ми поруч до праці, У мене б, я певен, він пити просив. Ти руку їй тиснеш, бо в тебе мов свято. Вона ж посміхнулась, напевно, мені. І ось вона тут. Погляда винувато, Покірні й лукаві ті очі сумні. І знову ти граєш усе, що бажають, Всі хвалять, і я тебе також хвалю, Дивлюся, як пальці лади натискають, І навіть тебе я ціню і люблю. За те, що гулянка твоя непогана, За те, що і я не такий вже дивак, За те, що по-справжньому любить кохана, Звичайно мене, а тебе – тільки так!
|