|
Не старіє у тебе краса, А з роками буйніш заквіта. Ніби птиці легкі в небеса, Пролітають над нею літа. Не старіє у тебе краса, Хоч зросла на сирітській землі, І нестатки були не малі, Все у наймах, де піт як роса. Не старіє у тебе краса, Твої очі не згасли від сліз, І волосся, як в осені ліс, – Та ж хороша і пишна коса. Не одної зазнала біди, Скільки горя було на путі, Ти живеш і співаєш завжди Від любові, що стріла в житті. Чи поглянеш на діток своїх, Радість ллється до серця твого: Схожі всі, і дзвінкий у них сміх, Мов горіхи з куща одного. Честь велика у полі, де ти, Молодій із тобою іти. Твоя слава гучна не згаса, Не старіє у тебе краса. Ти весною ідеш по саду, І трава зацвіта по сліду. В’ється в полі доріжка крута, Розступаються буйні жита. Он береза струнка у гаю, Білокора і пишна, шумить, На красу задивившись твою, Підійма свої віти в блакить. Не старіє у тебе краса, На роботу дівчата ідуть, Голос пам’ятний твій пізнають, А без нього і пісня згаса. І вікно відкрива кожен дім, Пісня кожному серце пройма. Ти співаєш! Співаєш усім, Бо ти пісня сама.
|