|
Пробач мені, тебе не пам’ятаю! Не пам’ятаю рук твоїх та твоїх губ. І мозок дні послужливо стирає, Загострившись на вічності розлук. Десь там далеко, у майбутньому поймемо, Безглуздо сталося все, дивно та не так. І день повзе за днем, ми ж поруч йдемо, Й рубцем покрилась рана – болю знак. Життя стикнуло і життя ж розвело, Перемішало наші всі шляхи, Й сміються боги жорстки навіть з неба І попіл розлетівся навкруги. Пробач мені, тебе не пам’ятаю!.. Так тяжко я звикаю до розлуки. Та тільки всі ці сірі дні я знов шукаю, Де губи є твої, де твої ніжні руки...
|