|
Я прощаюся із тобою, Ось остання межа. Буде справжня любов, Може, ще й не одна. Буде інша та рідна, Та, яка кличе в рай. Все одно заклинаю: Пригадай! пригадай! Пригадай, коли раптом Вранці крига хрустне, Коли раптом літак Вітер в небо знесе. Коли вихор розкида Душних хмар пелену, Коли пес плаче-рида Та скуглить на Луну. Коли зграї руді Закружить листопад, Як віконниці вночі Застучать щось невлад. Коли вранці, в тумані Півні кличуть в тиші, Пригадай мої сльози Губи, руки й вірши... Позабуть не старайся, Серце пустка здригне. Так, не прагни, не майся – Бо багато мене!..
|