|
Завжди було так і надалі завжди буде: Про мене іноді ти зовсім забуваєш – Ти нудно дивишся крізь мене відусюди... Нема такої другої! Не знаєш? Так красномовність для любові невластива, І я боюся слів красивих, як вогню. Я, навчена тобою, мовчазлива – Терпіла все життя і знов, і знов терплю. Ні, так терплю не безнадійно, не безсило, Неначе долі я корюся назавжди. Та все ж не так, як зломаниї крила, Для втіхі подаровані тобі. Мене навчив ти жить терпінням поля, Коли гаряча та суха земля, Терпінню трав, що томляться в неволі, Які чекають, що прийшла весна. Мене навчив ти буть терплячим птахом, Який все знає про далекий переліт. Та все ж надіється та в’є гніздо під дахом Й мовчить, чекаючи то щастя, або бід.
|