|
Було в нас все: і сум, і щастя, Й розмови довгі, дивлячись в лице. Але про саме головне – мовчали, А може, й зовсім і не думали про це. Нас розділила днів неспішна течия – Спочатку, як струмок, а потім – річка-спокій... Та все ж мене не покидало відчуття Що ненадовго це, не назавжди, допоки... Та з часом берег счез, уніс мою надію, Й тебе нема, в душі вогонь вже згас, І тільки, мабуть, я одна іще не вірю, Що то життя навіковіч розвело нас.
|