|
Гонить вітер хмар патлатих клочч Заново настали холоди, Розлучаємося знову мовчки, Так ідуть зазвичай назавжди. Ти стоїш, услід і не поглянеш, Переходжу я місток. Так жорстоко по-дитячи раниш, – В тім – нерозуміння... зла жмуток. Може, днем, а може, роком цілим Біль вкоротить мені віку враз. Коли б знав ти оту справжню ціну Всіх твоїх мовчань, твоїх образ! Ти забув би все на світі інше, Ти б підняв на руки, пригорнув, Ти б із горя виніс якнайшвидше, Як людей виносять із вогню.
|