|
«Нема такого кохання!» – Всі кажуть весь час мені. – «Забуть треба все! і негайно! Сама як усі живи! Багато чого бажаєш – немає людей таких! Даремно ти серце краєш, турбуєш себе та других!..» Ще кажуть: «Даремно сумуєш! Та їжи не їж, не спиш! Отямся ти трохи хоч зараз! Тому, не тягни! Поступись!..» Та ні, я не згодна, бо ось воно, Ось тут воно, в серці моїм. Як пташка мала причаїлась – вам очі застлав всі дим! По жилах моїх жагучим Тече воно, як свинець. Це зір мій, це слух, це сонце – Цьому не прийде кінець! Від забуття – мій захист, брехні та зневір’я – броня. Якщо його враз не буде, навіщо тоді і земля?! «Нема такого кохання!» – Кажуть весь час мені. – «Забуть треба все! І негайно! Сама, як усі живи!..» Та ні, я не дам нікому згасити той світ у душі. Я зараз живу, як треба – як інші й повинні жить!
|