|
Кажуть мені: де та любов? – облиш! Кажуть мені: живи, як і всі, простіш! Надто багато хочеш, немає таких ніде – марно лише морочиш ти й людей, і себе! Нащо, кажуть, твій сум, чом не спиш й не їси, не дурій! Поступитися мусиш, поступися тепер й не жалій! ...А вона є. Так. Так. Чує мене, як знак, в серці моїм птахом живе малим, в жилах моїх ллється свинцем палким. Це ж бо вона – світлом в моїх очах, Їй завдяки – сльози мої гірчать, слух мій і зір, сила нещадна моя, сонце моє, гори мої, моря! Від непам’яті – захист, від лжі і невір’я – броня... Якщо її не буде, не житиму я! ...Всі кажуть мені: де та любов? – облиш! Кажуть мені: живи, як і ми, простіш! А мій у душі жар жоден не переміг. А я і живу, як всі в прийдешній житимуть вік!
|