|
Не відрікається любов, Кажу собі цю фразу знову. Не буду я тебе чекати, А ти колись прийдеш раптово. А ти прийдеш, коли темно, У скло ударить хуртовина, Коли згадаєш, як давно Я не казала, що єдиний. І так захочеш теплоти, І сумувати будеш раптом. Не зможеш зачекати ти Людей цих біля автомата. І буде, як на зло, повзти Трамвай, метро, не знаю що там. І хуртовина замете Шляхи до нашого порогу. В будинку буде спокій, тиша, А я читати буду книгу. Постукаєш і побіжиш, Бо відчинить тобі не встигну. Віддати можна майже все. І так я вірю цій хімері, Що важко не чекати знову. І я не зачиняю двері.
|