|
Не відрікаюсь, бо люблю. Й чекати – все життя готова. Не жди, покинь! – собі звелю, А ти – повернешся, раптово!.. Коли все буде – за одне: В вікно ударить сніжна хуга, А ти згадаєш, як давно Не зігрівали ми друг друга!.. І так захочеш ти тепла, Що здасться раєм ця кімната! А черга йде так спроквола – До телефона-автомата! Ще й – ледве, за якійсь гріхи! Трамваї сунуться – снігами, І хуга – заміта шляхи На дальніх підступах до брами, А в домі – тільки сум і тиш, Та шелест книжної сторінки, Як в двері ти постукотиш, Здолавши поверх – без зупинки! За це я здатна – все віддать, І вірю так, що вже – не можу! Що вже – не можу!.. – не чекать, Що й від дверей вже – не відходжу!
|